Пользовательский поиск

Книга Сигнали з Всесвіту. Содержание - КНИГА ДРУГА ПЛАНЕТА ТРЬОХ СОНЦЬ

Кол-во голосов: 0

КНИГА ДРУГА

ПЛАНЕТА ТРЬОХ СОНЦЬ

ЧАСТИНА ПЕРША

РОБІНЗОНИ У ВСЕСВІТІ

Розділ І

Фатальні вибухи

Випадають часом дні, які з особливою силою закарбовуються в пам'яті і надовго й міцно пов'язуються з долею багатьох людей. Ось таким днем і була неділя 15 травня початку третього тисячоліття нашої ери, коли увагу всього людства раптом було привернуто до східного узбережжя Південної Африки.

Того дня ще ніхто навіть не уявляв, як пов'язані між собою приголомшуючі події в Африці та в космічних далях і яку роль відіграє у цих подіях скромний словацький геолог, доктор Мартін Заяц. Не знав цього й він сам. Його остання наукова праця була опублікована дванадцять років тому, коли Всесвітня Академія наук надала йому звання члена-кореспондента за винахід надзвичайно чутливого гравіметра, і відтоді, здавалось, його життя протікало буденно. День у день разом з групою геологів він вирушав спеціальним вертольотом на розвідку корисних копалин Словаччини і, уважно стежачи за екранами гравіметра та всіляких локаторів, дбайливо наносив на детальні карти родовища цінних руд та металів.

Після польотів він прямував на протилежний бік Дунаю, до великої лабораторії, яку побудувала йому Академія. Мало хто знав, що він там робить. Навіть для його дружини лабораторія на Петржалці5 була таємничою, хоч їй було відомо, над чим працює чоловік.

***

Тільки-но перші ранкові промені травневого сонця проникли в спальню, як доктор Заяц прокинувся і, глянувши на відчинене вікно, посміхнувся:

«Знову Ганочці не пощастило мене обдурити!» Він швидко вдягнувся і попрямував до виходу, але не встиг узятись за клямку, як двері сусідньої кімнати відчинились і пролунав голос дружини:

— А куди це так рано? Адже ще немає й пів на п'яту! — Гана Заяцова зазирнула до приміщення. — Ну, звісно, підняв штори! Просто не знаю, що мені з ним робити! Щосуботи ховаю будильники, запинаю вікна, щоб він міг хоча б у неділю поспати, але де там! За цілий тиждень немає хвилинки, якої він не присвятив би праці, і навіть у неділю не виділить часу для себе! Хіба можна так жити?

Звертання у третій особі свідчило, що Гана Заяцова серйозно гнівається.

— Незабаром усе скінчиться, Ганочко, — сказав доктор Заяц заспокійливо. — Мета вже близька. Хіба я можу тепер спати?

— Ти повторюєш це ось уже вісім років. Не тільки можеш, а повинен більше спати, — хоча б у неділю. Ти зовсім не відпочиваєш! Я люблю працювати не менш за тебе, але так, як ти, не поводжусь. Ти вже блідий як стіна і щораз дужче худнеш. Хіба я можу на це спокійно дивитись?.. А наша дитина?.. Ти про неї думаєш?.. Ось піду в Академію, попрошу Хотенкова, щоб він звільнив тебе від цього завдання. Або щоб дав його як основне. З мене досить!

— Та ти тільки піділлєш масла в вогонь! — злякався доктор Заяц. — Адже ти сама добре знаєш, що Академія хоче того ж самого: щоб я присвятив себе лабораторії, а геологічні дослідження лишив іншим… Припустімо, що я послухався б, а потім мене спіткає невдача. Тоді ці роки було б втрачено безповоротно. Я просто втратив би шматок свого життя…

— А чому б твоїм дослідам не бути вдалими? — раптом змінила тон розмови Гана Заяцова. — Адже хвилину тому ти сам сказав, що мета близька. Згадай-но час, коли ти працював над новим гравіметром! І тоді тебе мучили сумніви. А тепер? Тепер гравіметр Заяца — незамінна зброя геолога!.. Безумовно, ти здобудеш перемогу й цього разу, Мартіне!.. Як у тебе йдуть справи? Адже ти зовсім нічого не розповідаєш.

Доктор Заяц ожив:

— Уяви собі, я нарешті вибрався з глухого закутка. Мені пощастило зруйнувати гравітаційне поле. Ще не знаю, на яку відстань поширюватиметься його дія, але перший крок я зробив. Учора ввечері гравіметр відчутно реагував навіть на незначну зміну центра ваги тіла, яке висіло в сусідньому приміщенні… — він помовчав з хвилину. — Я переконаний, що йду вірним шляхом, Ганочко… Тож хіба я можу тепер сидіти склавши руки, коли знаю, що людству на планеті Ікс загрожує небезпека?

— «Промінь» уже не наздоженеш, марні твої зусилля. Наші, можливо, давно прибули на планету Ікс, і там усе гаразд. Вони й без нашого попередження зуміють знайти вихід із становища, яке у них склалося.

Заяц заперечливо похитав головою:

— Я був би радий, коли б твої слова справдились. Але хто з нас може сказати з певністю, де зараз «Промінь»?.. Ох, ота черепашача інформація! Можливо, екіпаж виявив у Всесвіті яку-небудь блукаючу планету і зупинився на ній для вивчення. На «Промені» не догадуються, що планеті Ікс загрожує небезпека, тому й не поспішають. А для наших сусідів у Всесвіті втрата часу може призвести до катастрофічних наслідків.

— Якщо взагалі вже не пізно… — тихо додала Заяцова. Запала обтяжлива пауза. Її порушив дзвінкий дитячий голос із спальні:

— Татусю, ти не забув, що сьогодні «Промінь» святкує річницю?

— Чи бачиш? — кивнула Заяцова. — Який батько, такий і син! Уже також прокидається вдосвіта… Чому не спиш, Юрко?

— Боюсь, щоб татко не пішов. Я обіцяв хлопцям з гуртка запитати, чи можемо ми прийти сьогодні о десятій в лабораторію подивитись репортаж… Татусю, правда ж, можна?

— Не знаю, не знаю… — почухав потилицю Заяц. — В мене на сьогодні стільки заплановано, що… За сьогоднішній репортаж ти мені краще вибач. Подивитись його можна добре і вдома або на вашому телевізорі в обсерваторії.

— Ні, татусю, краще в тебе, на Петржалці! — попросив хлопець. — Я вже друзям пообіцяв… Побачиш, тебе ніяк не потурбуємо. Адже це в день річниці, тату…

— Ну, хто встоїть перед вами, наукові працівники! — засміявся Заяц. — Але попереджаю, що вас до лабораторії не покличу. Лишитесь в кімнаті для гостей. Мені потрібна повна тиша.

Юрко з'явився у садку біля лабораторії Заяца ще о пів на десяту. Обійшов навколо будинку, зазираючи в вікна. Помітивши батька, який, схилившись над приладами, щось записував у блокнот, хлопець постукав у шибку і привітально помахав рукою. Потім побіг тротуаром до берега Дунаю, сів у траву і з насолодою підставив обличчя ранковому сонцю.

Блакитним небозводом снували вертольоти та конвертоплани, які цього чудесного недільного ранку переносили екскурсантів у наймальовничіші куточки природи; Дунаєм пливли прикрашені прапорцями плавучі готелі. Але Юрка сьогодні не приваблювали подорожі в незнані країни. Він нетерпляче поглядав на башту висотного будинку біля моста, — власне, на стрілки годинника.

Петржалка — район м. Братіслави в Чехословаччині.


64
© 2012-2016 Электронная библиотека booklot.ru