Пользовательский поиск

Книга Відпочинок на Ортені.. Содержание - V ...Хай спить цікавий чужинець. Сон зборює навіть найнепіддатливіших, він стира...

Кол-во голосов: 0

У ортенців, цивілізації своєрідної, прогрес ішов інакше, ніж на Землі. Свій інтелект вони спрямовували передусім на те, щоб підпорядкувати собі весь навколишній світ. Рибоподібні, молюски, теплокровні - все живе на Ортені - швидше наслідок розвитку цивілізації, ніж еволюції, це невіддільна частка їхнього розумного господарювання. Ортенці невпинно контролюють увесь живий світ, удосконалюють, дбають про харчування, регулюють розмноження, захищають від ворогів. Ця опіка розповсюджується і на кернів. Але, ніде правди діти, це єдині тварини, яких ортенцям так і не вдалося приборкати до кінця. Арсенові здалося, що при тих словах його супутник мав би скрушно похитати головою. Керни давно завдають клопоту гармонійному співжиттю. Ці непокірні чудовиська - лихо ортенського океану. Вони весь час намагаються виполонитися з-під розумної опіки ортенців, хоч їхнє одомашнення триває вже кілька земних віків. Дурні, недоладні створіння. Інстинкт усамітнення штовхає їх до життя в дикій стихії, що рівнозначно смерті. Гинуть такі керни тисячами, вмирають від епідемій, від голоду. Ніяк не збагнуть, що еволюція давно засудила їх на вимирання. І єдиний порятунок від того - підкоритися волі ортенців, які бережуть і примножують живе багатство планети. Керни мають деяку здатність до наслідування, а тому їх порівняно легко навчити багатьом простим операціям, виконанню нескладної, але корисної роботи. Ті керни, які повністю довірилися ортенцям, а таких значна більшість, приносять чималу користь суспільству. Вони завжди нагодовані, доглянуті. Перебувають під пильним наглядом ортенців. Такі керни поступово втрачають свою агресивність, стають слухняними і навіть ласкавими створіннями. Гуманність ортенської цивілізації не дозволяє безслідно зникнути жодній гілці живого світу планети. Всіма силами допомагати їх процвітанню - така найперша заповідь ортенців по відношенню до кернів.

І все ж частина кернів не розуміє цього. Вони переховуються ось у таких глухих, занедбаних закутках, як, приміром, Шпилясті скелі. Ці керни стають небезпечними ворогами ортенців. Час од часу доводиться робити на них облави, брати в полон...

- Так, так, - Арсен уважніше прислухається до розповіді ортенця, бо вловлює прямий зв’язок між існуванням раніше йому невідомих кернів і Орестовою смертю в Шпилястих скелях.

Адже там гуртуються дикі керни, які ненавидять ортенців. Отож цілком ймовірно, що ця ненависть розповсюджується і на їхніх інопланетних друзів. На останній, трагічній сторінці Орестового життя з’явилися нові дійові особи - дикі, небезпечні істоти, які звуться кернами. Засліплені люттю і чорною ненавистю до всього, що не належить до їхнього виду, вони знищили людину. А сьогодні ортенець врятував і своє, і Арсенове життя. Жорстоко? Неестетично? Що зробиш, це бій. Ортенці не мають іншої зброї захисту і нападу, крім тої, що дала їм еволюція. Будь вона не така надійна, чи й вижили б у боротьбі за існування. І хто дав йому право судити чужий світ із земної вузької точки зору?

Здавалося, ортенець якимось чином вловив ті думки чи зрозумів з виразу Арсенового обличчя. Він заспокоївся і вже повільніше, з чималими паузами вів далі розповідь про те, що роблять ортенці для порятування невдячних кернів, як їх дресирують, оберігають від згубних мікроорганізмів, доглядають нащадків, про яких ті самі нездатні піклуватися. Море філантропії, якої не цінують нерозумні страховиська!

“Стривай, стривай, - раптом подумки зупинив безперервний плюскіт слів, - а чому ж ця ортенська чеснота невідома на Землі?”

Він уважно переглянув усі матеріали стосовно Ортени: географія цієї планети, її міста, суспільний уклад ортенців, тваринний і рослинний світ, досягнення цивілізації. І жодної згадки про кернів. Та й тут, на Ортені, почув про кернів, дякуючи випадку. Зрозумів, що йдеться про щось невід’ємне від поступу ортенської цивілізації, але таке, чого господарі планети соромляться чи принаймні не виставляють на показ. І коли б не ця несподівана зустріч, і повернувся б на Землю, нічого не знаючи про кернів.

Керни якимось чином заманили Ореста до тих страшних Шпилястих скель - свого лігва. А втім, це було не так і важко здійснити, якщо взяти до уваги Орестів потяг до розгадування таємниць. Та цього разу в гонитві за таємницею він забув про обережність. Цілком можливо, що човник таки справді напоровся на підступний іритовий стрімчак, а може, якимось іншим, тільки кернам відомим шляхом, було завдано металевій броні смертоносної рани, та першопричиною трагедії були керни і ніхто інший.

Здавалося, що все те обдумує вже добру годину, а тим часом ортенець навіть не встиг закінчити своєї розповіді про кернів. Він пригадував нові й нові випадки, що свідчили про підступність і велику небезпечність кернів. Живописав, як вони заманюють одиноких ортенців у глухі місця, а потім гуртом накидаються на них і знищують. Діють, як правило, групою, бо сам на сам сила на боці ортенця. Нерідко ці дикуни руйнують ортенські споруди, знищують насадження поживних водоростей, і тільки мудрість та велике терпіння утримують ортенців від помсти і тотального знищення цих потвор.

Можна було вже дещо одноманітну розповідь слухати краєм вуха і міркувати про своє, та Арсен зловив себе на тому, що напружено стежить за розповіддю, бо шукає в словах ортенця хоча б натяку на зв’язок між Орестовою смертю і кернами, а його немає. Ніби кернів серед Шпилястих скель не існувало зовсім у тій минулій Орестовій дійсності. І ортенець усе обминає й обминає логічний висновок, який випливає з розповіді і з тих подій, які щойно сталися. Чим викликане це намагання заплющити очі на очевидне? Хоча... Ортенці не бажають виставляти перед представником Землі непривабливі, застарілі виразки затишної, безпечної Ортени.

Справді, навіщо це їм?..

Він ще помудрує над цим на самоті, без поспіху, без емоцій, а тоді припре ортенців до стінки. Адже їхні милі, соромливі виверти привели врешті-решт Ореста до трагічного фіналу, а де гарантія, що подібне більше не повториться?

Несподівано різкий біль лещатами стиснув скроні. Арсен відкинув голову навзнак, заплющив очі і наказав собі більше ні про що не думати. І раптом перед його внутрішнім зором постала невеличка скринька, яку знайшов у Орестовому човнику і яка зараз лежить десь тут, поряд, схована від сторонніх очей.

“Звідки вона все-таки там взялася? Я ж так добре все обдивився раніше. Ну, та однаково добре, що я таки побачив її... Колись люди не все говорили, що думали, тепер не варто думати про все, про що хотілося б, бо стереже ту думку якщо не Інформатор, то якийсь інший витвір людського чи інопланетного генія”.

З цією останньою думкою про думки обірвався й голос ортенця.

Арсена раптово здолав сон.

V

...Хай спить цікавий чужинець. Сон зборює навіть найнепіддатливіших, він стирає сумніви, залишає їх по той бік свідомості, який повернутий до минулого. Сон як ортенський океан: очищає, змиває, заліковує. І якщо в прискіпливого землянина похитнулася віра в доброчесність і порядність ортенців, у їхню непричетність до Орестової смерті, то під час сну вона відродиться, зміцніє знову, про це вже потурбується ортенець, приставлений пильнувати й оберігати гостя. Але тому, що землянин не підключений до каналів ортенського Інформатора, доводилося діяти навмання, і ортенець помилився, долаючи Арсена непереборним сном. Його підопічний був далекий від думки про звинувачення ортенців у Орестовій смерті, а тому, коли б прокинувся, то його перша думка була б та, з якою заснув.

Ортенець 56334, саме за таким іменням мав звертатися до нього землянин, потішався з Арсена. Слідчий з того виявився нікудишній, а тому поїздка наближається до кінця досить успішно. Тепер, коли Арсен спить, він може полишити човник на автокерування, а сам повештатися обабіч, не втрачаючи його з поля зору: чи не зачаївся де, чи не прив’язався, чого доброго, за ними якийсь настирливий керн? Надто вже липнуть вони до цих землян.

7
© 2012-2016 Электронная библиотека booklot.ru