Пользовательский поиск

Книга Відпочинок на Ортені.. Содержание - II - Я мушу відвідати місце загибелі друга, - твердо мовив Арсен. - У нас, тогоч...

Кол-во голосов: 0

- Отже, більше ви нічого не скажете? Не довіряєте? - чи то запитав, чи ствердив Арсен.

“Як йому пояснити? Адже нічого конкретного ще немає. Тільки окремі земляни й ортенці складають прогнози на майбутнє. Ще не час про те говорити всім. Трохи згодом, коли вони впевняться остаточно, відбудеться всепланетне обговорення проекту і буде прийнято конкретне рішення”.

І воднораз Головний уповноважений відчував, що таке ©дкровення мало б для Арсена неабияке значення, воно щось змінило б у його ставленні до сьогоднішньої Землі й до себе самого теж. Та він не має права...

- То, може, у ортенців я більше довідаюся про цей секретний і разом з тим доступний кожній людині винахід? Може, вони будуть одвертішими?

- Що ви надумали, Арсене, летіти на Ортену?

- Так, летіти.

О, ця первісна людська затятість. Він з першої хвилини відчував: відвідувач прийшов не тільки для того, щоб дізнатися про Ореста, а щоб схилити його, Головного уповноваженого у справах космічної моральності, до необхідності ще одного польоту. Арсен наперед знав, що його слово буде в цій справі хоч і не вирішальним, але вагомим. Але Головний не бачив смислу в такому польоті. Адже там, на Ортені, напевне, нічого не залишилося від Ореста і не могло залишитися. Все спливло за водою у прямому й переносному розумінні цього слова. Жодних слідів перебування цього землянина на Ортені не знайти. Навіщо ж тоді цей політ? Він абсолютно недоцільний. Саме так і мотивуватиме Арсенові свою відмову.

Але десь глибше, невисловленими, лежать значно вагоміші докази - ті, яких уголос ніколи не скаже цьому чоловікові: він не вірить Арсенові. Не вірить його затятому, підозрілому поглядові, різким словам, незрозумілим думкам. На мить уявив його серед ортенців - добрих, щирих, послужливих. Арсенова вперта підозріливість, недовіра, неприхована ворожість до сучасності, що сприймаються на Землі як архаїчні дивацтва, на Ортені можуть стати тим маленьким камінчиком, що потягне за собою лавину непорозумінь в ортено-земних стосунках. А майбутнє Землі вже не уявляється без Ортени.

- Я буду проти цього польоту! - підсумував якомога твердішим голосом, щоб співбесідник не вбачив у його словах якогось компромісу.

Однак той і не збирався просити.

- Я не мав сумніву в цьому. Бувайте здорові.

Коли нарешті вийшов на вулицю, нараз закалатало серце, перехопило дух. Він хапливо ковтав повітря, а воно не живило, а застрягало в горлі свинцевим холодом води ортенського океану. Саме такою могла бути передсмертна мить Ореста: замість ковтка цілющого земного повітря - смертоносна ортенська вода.

Перечекав миттєву слабість і повільно побрів геть, не завваживши, що Головний уповноважений у справах космічної моральності пильно стежить за ним крізь прозору стіну свого кабінету.

II

- Я мушу відвідати місце загибелі друга, - твердо мовив Арсен. - У нас, тогочасних землян, був такий звичай, його ніхто ніколи не порушував, і я теж не збираюся цього робити.

його пригаслі очі спалахнули такою впертістю, що співрозмовник розумів: він не відступить, доки не доможеться свого.

Звичай такий на Землі, звісно, був, але не мав такої вже непереборної сили, як стверджував Арсен. І якщо він це собі дозволив, то тільки тому, що знав певно: минулому, навіть не дуже далекому, можна приписати геть усе, що заманеться, і повірять.

Дивовижну легковірність своїх нащадків вони з Орестом помітили одразу ж після повернення на Землю. Невдовзі зрозуміли й причину: вони прагнули якнайшвидше відмежуватися від усього, що було на Землі раніше - звичаїв, вірувань, уподобань. Навіть сама історія планети втратила для них інтерес. Мали один культ: Ортена, ортенці. Адже тепер люди навчились удосконалювати себе за найкращими зразками, найдовершенішими, в яких не мало бути нічого зайвого, атавістичного. А минуле, вчили ці зразки, - атавізм, кайдани душі, які заважатимуть удосконаленню, гальмуватимуть прогрес. Хто хоче швидше бігти, мусить розбити кайдани і викинути геть. Чому земляни почали відмежовуватися від свого не такого вже й поганого минулого, для Арсена залишилося загадкою.

І коли б Арсен з Орестом жартома сказали, що з’їли перед відльотом серце ворога, аби мали удачу в космосі, їм, далебі, повірили б і не здивувалися.

- Чому ж ви мовчите? Я мушу одвідати місце загибелі друга, я просто зобов’язаний це зробити, чуєте?

А про себе твердив: жодного слова про свої справжні наміри розслідувати трагічну загибель Ореста. Обман - єдиний шанс на успіх.

І йому повірили. Але обумовили час і місце перебування на Ортені.

Перед вильотом інструктував його сам Головний уповноважений у справах космічної моральності. І, може, тому, що все чинилося супроти його волі, жодним словом, навіть натяком не згадав їхньої першої розмови. Говорив сухо, офіційно. Ознайомив з правилами подорожі і спілкування з ортенцями, уточнив день вильоту і повернення й занотував те собі. Коли прощалися, навіть не побажав щасливого повернення.

І ось усе позаду. Тепер він в ортенському готелі. До невеличкого віконечка за шовковистою легенькою завіскою припав гігантський океан. Він чаїться там мовчки, без хлюпоту й шереху, наче прислухається до гостя, прагне простежити його потаємні думки. Власне, це єдине, що нагадує Арсенові Ортену. З усіх інших вікон його кімнати відкриваються земні краєвиди. Але воліє, якщо вже на чомусь зупиняти погляд, то таки на ортенському краєвидові. Арсен повільно ходить з кутка в куток і щоразу натикається зором на це єдине неімітоване вікно, єдину щілину у справжній світ. Він може вийти з кімнати у світлий комфортабельний хол, піднятися на вищі чи спуститися на нижчі поверхи, зустрічаючи там таких, як сам, землян-туристів. Тільки за поріг цього побудованого за найкращими земними зразками готелю вийти без дозволу зась, Захлисне, понесе у прірву ортенський океан.

Заплановані туристичні подорожі по Ортені його не цікавлять. Тож перші кілька днів зумисне хоче побути сам в Орестовій кімнаті, де вже ніщо не нагадує про Ореста. Чомусь думалося, що, прилетівши сюди, одразу зуміє натрапити на якісь сліди Орестового перебування серед ортенців. А натомість - чотири стіни, четверо вікон, стандартні меблі. Про що думав тут Орест? Що його турбувало чи радувало? Мовчить кімната, мовчить німий ортенський океан за вікном, земні імітації теж мовчать. Ні на крок не зумів просунутися з того місця, на якому топтався вдома. Виходить, помилився. І не тільки в цьому, найперш - в самих ортенцях. Чомусь був певен, що від них слід чекати прихованої ворожості, підступності й нещирості, але нічого схожого не виявив. Більше того - проникся до них щонайщирішою симпатією, здається, навіть почав розуміти, чому так дорожать земляни цією міжпланетною дружбою. Має вона привабу як для тих, так і для тих. Ортенці, напевне, в силу свого водного способу життя не вміли освоювати космос, адже перед ними стояло не один, як перед людьми, а два бар’єри-спершу повітряний, а потім ще й космічний простір. Виготовити надстійкі матеріали, систему захисту для ніжного, без міцного кістяка тіла, пристосування для пересування по суші іншої планети - все це було б надто складно, щоб не сказати - практично неможливо. А тому, хоч вони й знали про простір навдивовижу багато, потикатися туди не збиралися. Земляни ж відкрили ортенцям таку можливість, створивши в своїх кораблях умови для їхнього існування. Тепер перебування ортенців на Землі не становило проблеми. Натомість вони теж відкрили землянам багато нового і найперше - це таємниці підводного світу, яким вони успішно правили на Ортені. А земне океанське господарство в період доортенської ери, ніде правди діти, було дещо занехаяне. Ортенці за нього взялися з усією серйозністю. Вони любили повторювати свою ортенську істину: клапті суші - лише човни в океані, і від океану залежить їхня доля. Земляни люб’язно прийняли пропозицію ортенців організувати на дні земного океану свою колонію, поекспериментувати з розведенням там ортенських океанських тварин і рослин, а також зайнятися серйозним вивченням надр земної кори під океаном.

3
© 2012-2016 Электронная библиотека booklot.ru