Пользовательский поиск

Книга Дефіляда в Москві. Содержание - БЕНКЕТ ПЕРЕМОЖЦІВ

Кол-во голосов: 0

БЕНКЕТ ПЕРЕМОЖЦІВ

— Ти собі, Митре, як хочеш, а я мушу напитися, — сказав Остап Назарук, коли вони вийшли зі штабу окупаційних українських військ у Москві.

— Нап'ємось, Остапе, бо скільки можна? — відповів хорунжий Дмитро Левицький своєму підлеглому чотареві Назаруку. За всіма правилами вони мали би тішитись, а не думати про зловживання алкоголем. Бо назагал причини були для радости. Найперше, вийшли живими з пекла, виконали наперед приречену операцію, коли українські зверхники задля пропаґандистського шумовиння послали найкращу чоту особливого призначення й український літак «Ант» з екіпажем на незаперечну погибель. Але з того пропаґандиського шумовиння вродилися — несподівано — таки пропаґандиські плоди: взяли Сталіна. Це в українському Генеральному штабі розглядали як диво майже містичне. Отож, по-друге, вуйка Сталіна заарештовано. Пан Гітлер страшенно втішився і, не знати за які блага, виміняв бранця-генералісімуса в українського уряду, кажуть, за 100 танків, але то велика державна таємниця є, менше з тим, вуйка Йосипа забрали в берлінську тюрму Моабіт.

По-третє, український уряд щедро нагородив звитяжців — тих, що загинули, — посмертно Козацькими і Гетьманськими Хрестами, а живих — теж Хрестами, а крім того, особисто командира хорунжого Левицького — знаком найвищої доблести, відваги і зухвалости — медаллю «Ніч Залізняка». Усім воякам була ґарантована участь у дефіляді перемоги 7 листопада на Червоній площі в Москві, а поки що їм було надано короткотермінові відпустки, аби, хто хоче, відвідав домівку. Дали трохи грошей.

У Москві ходили і німецькі райхсмарки, і їхні ж окупаційні марки: були у вжитку фінські марки; брали, правда, без особливого ентузіязму, совєтські рублі; а найбільшою повагою користувалися тверді українські гривні. Дмитро з Остапом мали у кишенях по тисячі з гаком цих добрих грошей і могли не журитись. Але порядних ресторацій у Москві вже не було. Блукали по цьому сірому місту, як примари — нічого не було. Були крамниці, де за бузувірськими цінами продавали сіль та сірники, були черги за чорним хлібом, були якісь «столовки», де за талонами окупаційних військ давали якусь прозору юшку зі свинячих вух і хвостів, було дуже багато вуличних продавців, які пропонували мило і консерви. Горілки, чи іншого алкоголю, не було ніде. Спекулянти, очевидно, боялися пропонувати двом вифранченим, бундючним українським офіцерам щось «горячітєльноє», або не мали. Без спиртного було важко.

— Ех, курва дошка, — зітхнув Остап і розстебнув верхні ґудзики шинелі, — треба було в штабі на обід залишатися, генерал Шухевич запрошував же. Нє, забаглося в «Метрополь», де той «Метрополь»? Нема, нема, нема ніде, розбомбили ми з німцями.

— Бомбили, бо мусили бомбити, — байдуже відповів Дмитро. — Я не збираюся більше тверезим по цій Москві ходити.

— А що робити?

— Десь мають бути у них прітони, чи як там вони свої гадючники називають.

— «Маліни», — з ентузіязмом учня-відмінника сказав Остап. Походили ще зо півгодини і втрапили на стихійний базарчик. Пройшлися крізь натовп — марно. Ніхто нічого путнього не продавав. Якісь бритви тупі, бляшанки з м'ясом часів Першої світової війни, мило німецьке і фінське, сало «українське» — якийсь субстрат, що профанував саму ідею цього шляхетного продукту, годинники різних фірм і вартостей — від золотих швейцарських до мельхіорових «Сказ об Урале», шовкові жіночі панчохи — усі без винятку «із Франції», цукор справді український, обмундирування всіх армій світу і, звичайно, примусні голки. Назагал, як на військовий час, базар був дуже бідний — зброю ніхто не продавав, курви всі були якісь жалюгідні, підтоптані й жахливо розмальовані, алкоголю не було.

— Та це ніби й не базар, дідькове насіння, — скипів зголоднілий і тверезий Остап.

Несподівано з'явився чоловічок, віку невизначеного, одягнутий у італійську шинелю і совєтську шапку-вушанку з невицвілою п'ятикутною плямою на місці червоної зірки, як не дивно, поголений і без фізичних ґанджів, тобто з обома ногами, руками й очима. Підозріло.

— Шо панове-офіцери шукают? — спитав, старанно прагнучи говорити українською, але з помітним московським акцентом.

— Йди собі, старий, — огризнувся Дмитро. Але Остап зупинив його і потягнув чолов'ягу за рукав до себе:

— Не завадило б вінца випіть.

— Вінца нєт, а спірта — хоч залєйся, — жваво відповів московський чоловік.

— Що, Дмитре? — спитав Остап тоном, з якого все було зрозуміло.

— Гаразд, старий, веди, — гаркнув Дмитро на москвича.

— Прошу за мной, панове, — чемно запросив чоловічина офіцерів. Пішли вздовж дерев'яних яток і ввійшли в якийсь невеликий барак. Було тьмяно.

— Настасья, — крикнув мужичонка кудись у глибину і вже іншим тоном:

— Прошу, панове.

У приміщенні з'явилася жінка в куфайці й хустці навхрест, вона принесла ліхтар «летючу мишу» і повісила його над столом.

— Настасья, — звернувся до неї чоловічок, — у нас гості, випіть жєлают, собєрі-ка што надо на стол. Спірт запівать будєтє? — спитав українських офіцерів.

— А як же, — здивувався Остап. — Сифон давай і льоду.

— Сіфон? Вань, чо он? — спитала Настасья і здивовано подивилася на мужичка.

— Води кадушку прінєсі, дура — крикнув Вань. — Сідайте, панове, — фальшиво посміхнувся до офіцерів. — Літр спірта — три райхсмаркі, плюс закусь, вода, ну, то-другоє — для начала пять марок.

— А гривні підуть?

— Єщо лучшє, — зрадів Вань. Остап дав йому п'ятигривневу синю асиґнацію. Вань довго розглядав її до світла і спитав нарешті:

— А ето кто, Богдан Хмєльніцкій? Он завєщал нам дружіть, Росіі с Украіной, то єсть, а ви на нас напалі.

— Ето ви на нас напалі, — посміхнувся Остап, — ви напали на Україну ще 1918 року, а тепер просто ми перемогли. Не повезло вам, старий. Ну, давай, наливай.

Настасья поставила на стіл сулію зі спиртом, дерев'яне цеберко з водою, два алюмінієві кухлі, металеву миску з квашеною капустою, невелику сільничку з сіллю. Все.

— Прошу, панове, — заохочував гостей Вань. Дмитро з Остапом ніяково поглянули один на одного.

— Ти вот што, — сказав Дмитро, — ти, Ваня, давай перший хильни. А ми потім.

35
© 2012-2016 Электронная библиотека booklot.ru