Пользовательский поиск

Книга Дефіляда в Москві. Содержание - А МИ ТУЮ ЧЕРВОНУ КАЛИНУ…

Кол-во голосов: 0

А МИ ТУЮ ЧЕРВОНУ КАЛИНУ…

— Не вірю! — верескнув Адольф Гітлер, — не вірю, що за три місяці вони спорядять і відправлять на Східний фронт сто дивізій. Не вірю! — цвікав Адольф Алоїзович у вічі найбільшим ентузіястам української ідеї — начальнику абвера адміралу Канарісу і великому пропаґандистові Розенберґу.

— Не зможе Україна за три місяці зорганізувати боєздатну армію. Не вірю, але…

Даремно не вірив пан Гітлер. Україна створила майже на голому місці понад мільйонну армію швидше, ніж за три місяці. Військові комітети, які з ініціативи ОУН були утворені при органах влади всіх рівнів, негайно почали набирати рекрутів, а військовополонені Червоної армії — українці за походженням — отримали право влитися в українське військо зі збереженням офіцерських та сержантських посад. Виняток становили — ні, не комуністи, бо всі офіцери були членами ВКП(б), а комісари чи політруки, яких розстрілювали німці відразу. Начальником генерального штабу Українського війська президент України Степан Бандера призначив Романа Шухевича, якому вищий законодавчий орган — Центральна Рада під орудою Андрія Мельника — присвоїв звання генерал-полковника. Найвищих військових звань — різних там маршалів, фельдмаршалів та генералісимусів — домовилися не встановлювати.

Перші десять дивізій Україна вкомплектувала в основному за рахунок трофейного озброєння, позаяк цього добра від Червоної армії залишилось дуже багато. А вже у вересні з'явилися перші українські танки, які з конвейєра Харківського танкового заводу вирушали прямо на фронт. Особливо добре зарекомендували себе моделі «Т-33». На Луганському заводі легкої металургії почали збирати українські самостріли, спочатку за фінською технологією — знамениті «фінки», автомати з круглим диском, згодом випускали дуже добрі скоростріли «АКМ» (автомат Калачника, модернізований).

Але гордістю українських військовиків стали перші українські літаки військового авіазаводу конструкторського бюра геніяльного Антоненка. Це бомбовіз і транспортник «Ант», винищувач «Гонта» та штурмовик «Перун».

Флот український після взяття союзниками Севастополя укомплектувався кораблями колишнього ВМФ СССР, але основну ударну силу ВМС України становили 25 бойових кораблів різних класів, подарованих Україні Італією. Просто так взяли і подарували! Щоправда, дуче Муссоліні щось натякнув під час передачі кораблів у Одесі на предмет італійських військово-морських баз на Чорному морі, але адмірал Сірко, командувач ВМС України, зробив вигляд, ніби не втямив натяку.

На час битви за Москву Україна на східному фронті вже мала дев'ять сухопутних армій у складі трьох піхотних (три-чотири дивізії) й одного танкового корпусів у кожній. Крім того, Українське військо завершувало формування двох повітряних армій (укомплектовувались переважно літаками українського виробництва), був окремий єґерський корпус, підготовлений і відповідно оснащений для дій на Кавказі, було кілька окремих бригад морської піхоти і був корпус спеціяльного призначення, яким командував генерал-сотник (перше генеральське звання) Микола Лебедин. Цей корпус планувався не за загальновійськовим принципом: дивізія — полк — батальйон — рота — взвод — відділення, а за цілком новим: бриґада — курінь (батальйон) — чота (щось середнє між ротою і взводом) — рій (самодостатня група з радіостанцією, снайпером, кулеметом, підривником і т.д.). Корпус спеціяльного призначення кидали у найпекельніші ситуації і, як правило, з літаків на парашутах. Формувався він із різного люду, більшість із якого носили маски і катеґорично не афішували своїх справжніх імен, але воювали вони дуже добре. Для відзначення найзухваліших героїв Центральна Рада встановила адекватну відзнаку — срібну восьмигранну медаль на червоно-чорній стрічці «Ніч Залізняка». Але цієї нагороди вдостоювались обрані з обраних. Для відзначення більш поміркованих подвигів була встановлена система хрестів трьох ступенів: бронзовий, срібний, золотий. Козацький Хрест — для шеренгових (рядових) вояків та підстаршин (унтер-офіцерів), Гетьманський Хрест — для старшин (офіцерів) та Княжий Хрест — для генеральної старшини (власне генералів).

Крім того, вже після взяття Москви на спеціяльному засіданні було встановлено нові бойові нагороди України: медаль «За взяття Москви» (нагороджувались усі); орден «Шлях Сагайдачного» (коштовний витвір мистецтва із срібла; нагороджувались теж усі — від стрільця до генерала, але за визначні подвиги); медаль «Малиновий Хрест» (для солдатів); орден «Богдан Хмельницький» (для офіцерів) та орден «Князь Святослав» (для генералів); для моряків було впроваджено медаль «Синій Хрест» та орден «Князь Олег». А для літунів — медаль «Блакитний Хрест» і орден «Архангел Гавриїл». Міська управа Києва власним коштом виготовила і нагородила десять тисяч вояків — від шеренгового до генерал-полковника Романа Шухевича дуже гарним хрестом зі срібла й емалі «Архістратиг Михаїл». Найвищою державною нагородою України було проголошено «Орден Святого Андрія Первозванного» (золотий хрест із тризубом в центрі, одягався на шию). Цього гонору вдостоїлись лише командувачі 1-ї та 2-ї ударних армій — генерал-хорунжі Тарас Боровець та Євген Побігущий, конструктор зброї Калачник, авіаконструктор Антоненко, вістун Єгоренко та шеренговий Кантарчук, останні два за те, що 9 жовтня 1941-го року встановили синьо-жовтий Прапор Перемоги на Спаській вежі московського Кремля.

Командування Українського Війська від самого початку приділяло значну увагу формальному аспектові творення армії, аби відразу заявити всьому світові, що формується реґулярна армія без жодної партизанщини. Було розроблено зразки одностроїв польового та парадного кшталтів. Міністерству легкої промисловости України було зроблено замовлення на мільйон триста тисяч одностроїв, чобіт та шинелей. І, забігаючи вперед, треба сказати, що українські швейники та взуттєвики із завданням Вітчизни справилися — до зими 1941 року Українське військо було одягнуте і взуте у добротні українські речі. За це міністра легкої промисловости України Мордехая Шляпінтоха було нагороджено орденом Богдана Хмельницького.

33
© 2012-2016 Электронная библиотека booklot.ru