Пользовательский поиск

Книга Гості з греків. Содержание - Розділ 22 ЗМІЙ У ЗАПРЯЖЦІ

Кол-во голосов: 0

Аж дивно стає, як і звідки люди про все дізнаються?

В Херсонесі, одразу ж після прибуття кораблів з метрополії, почали вперто переповідати розмову, що, мовляв, сталася поміж імператором Василієм, його братом Константином і сестрою їхньою царівною Анною. Переповідали так докладно і певно, ніби порфірородні володарі ромеїв розмовляли (якщо вони справді про це балакали) не проміж собою, в своїх царських палатах, куди нікому без дозволу входу нема, а на столичному іподромі посеред тисячовухого натовпу міських нероб-гаволовів.

А переказували таке.

Буцім одного дня прибув з Херсонеса до Константинополя посланець від князя Володимира і сказав царюючим братам його слова, котрі вивчив напам’ять: «Оце узяв град ваш славний. Якщо ж не віддасте за мене сестру, то й столиці вашій сотворю, що сотворив оцьому граду».

І нібито страх як злякалися царі і вирішили віддати князеві Володимиру царівну, а з нею послати всіх потрібних для такого діла священиків, сановників і чиновників. А царівна прийшла до них з плачем: «Чим я перед вами, мої царі-братики, завинила?» А вони відповідають: «Та нічим не завинила, царівно, а тільки красою і вродою, що ні пером описати, ані словом сказати. Тому й сватає тебе в жони славний воїн — руський князь». Тут забилася царівна в горі-жалобі, мов уражений стрілою лебідь-птах: «Що ж ви робите зі мною, мої царі-братики? Хіба не я вас любила й голубила замість матері? Не своєю волею від вас іду, але вашою. Як у полон, до варвара іду. Да лучче б мені тут смертю померти!» І сказали їй на те царі-брати: «Ти іди і не май зла на нас. Може, приверне тобою господь бог Руську землю до покаяння, а Грецьку землю тим порятує від лютої брані. Чи не бачиш ти, скільки вже лиха наробила Русь грекам? І якщо днесь не підеш, зроблять і нам так само, як Херсонесу». І сказала їм у відповідь невтішна царівна: «Що ж, послухаюсь вас, мої царі-братики. Піду з вашої волі у полон до варвара сльози лити. Не задля вас піду, бо й ви мені не захисники, а щоб урятувати грекам їхню землю…» І тоді нічого не пожаліли царі із скарбниць своїх для сестри-царівни, щоб хоч у златі-сріблі і коштовностях вона втішилась. Та нічим не втішили царівну, бо сіла вона на красень-корабель вся в сльозах, гірких і солоних, як і чорне Руське море…

А поки точилися серед цікавого люду ці балачки і пересуди, сталося те, про що згодом оповів нам Нестор-літописець:

«Хрестився ж він в церкві святого Василія, і єсть церква та стояща в Корсуні [2]-граді, на місці посеред града, де торг діють корсуняни; палата ж Володимира з краю церкви стоїть і до цього дня, а царицина палата за олтарем. По хрещенню ж привели царицю на брачення…

Володимир же по цьому узяв царицю, і Анастаса, і попів корсунських з мощами святого Климента, і Фіфа, учня його, узяв посудини церковні і ікони на благословіння собі… Взяв ще, ідучи, дві мідяні капиці і 4 коні мідяні, що й понині стоять за святою богородицею, про які невігласи торочать, що вони з мармуру. Корсунь же віддав грекам, як платню за царицю, а сам прийшов до Києва».

…І попливли назад до Царівграда значні священики, високі сановники і чиновники державних відомств. А серед них і Никифор Тавр поплив. Віз він великому логофетові таємного листа від Анастаса. Ховав того листа у пласкому срібному футлярі, а футляр той привісив собі на мотузку під одяг, на голе тіло, щоб ніхто його не побачив.

«Все підготували так, як треба було, — писав Анастас, — у світлиці царівни поставили перед стіною ще одну стінку, але таку тонку, щоб все мовлене було чути. І там могла заховатися лише одна людина. Ніхто не знав про цю схованку, і цариця не знала теж, інакше зчинила б галас.

Одного дня прийшов до неї Володимир і відпустив з покоїв усіх слуг і служниць. Лишилися вони вдвох та ще я за тонкою стінкою. Ліг я на підлогу, щоб не ворухнутися, і тамував подих, бо якби знайшли мене тоді, не вийшов би я зі своєї схованки живий. Лежав я і тремтів, але слухав уважно. І почув, що казав Володимир до царівни.

„Жаль мені тебе, царівно, — казав він грецькою мовою, — бо я розумію твій розпач. Але вислухай мене і теж зрозумій. Гадаєш ти: ось прийшов варвар — так ви називаєте нас — і повоював тебе, небачену і некохану, для своєї примхи. Це не так. Адже й мене ти досі не бачила і не покохала, а пішла під вінець. Чому? Бо ти і я живемо не для себе, а для своїх народів.

Ти гадаєш: я силою взяв тебе. Це не так. Самі греки віддали мені город Херсонес; отже, самі греки віддали мені й тебе. Ти не знаєш про це, але я можу тобі довести.

Ти гадаєш: ось примусили Володимира задля тебе прийняти хрест. Це не так. Я міг вашої віри не прийняти. А я прийняв її. В угоді сказано, щоб лише я — князь — охрестився, а я зроблю більше — хрещу усю Русь. Чому? Бо Русь більша, ніж уся Візантія, а живуть в ній різні племена, бо вважають себе різними, насправді ж — однакові. Кожне плем’я має свого бога, і це різнить їх. Хотів я всіх об’єднати, зробивши усіх богів рівними. А що вийшло? Вийшло на зле: з гір Києва племінні боги промовляють — різні люди живуть на Русі, бо різних богів мають. Один я володар на Русі, один в ній має бути бог. Ось чому я взяв вашу віру і хрещу усю Русь. А ідолів волоком поволочимо з гір і втопимо у Дніпрі. Один Христос по всій Русі запанує.

Ти гадаєш: ідеш до варварів. Це не так, царівно. Скоро буде в нас все, як у інших народів: одна віра, один князь, один закон для всіх. Будуть пишні білокам’яні палаци, котрим інші народи ще позаздрять. І буде по всій землі йти про Київську Русь добра слава, яку нічим не затьмарити. Я знаю, так буде.

Я прошу тебе, царівно, проймися цими моїми думками і намірами, інакше не бути тобі руською княгинею, славною на цілий християнський світ“.

А голосу царівни я не почув: вона слухала і мовчала, як і я».

Отакого листа привіз Никифор Тавр.

Довго і замислено сидів над ним великий логофет. Потім піднявся і кинув його у вогонь. Дивився, як він вигинається вгору, чорніючи, як спалахнув і розсипався сірими пластівцями. Никифор Тавр полегшено зітхнув: кепсько їм обом було б, якби раптом цей лист потрапив до рук нещадних палацових інтриганів. А відтак можна спокійно доповідати василевсові про нову й велику дипломатичну звитягу. Зрештою, князь Володимир воліє, щоб його думки лишилися непочутими…

Розділ 21

БОГАТИРСЬКА ЗАЛОГА

Легкий, наче птах, повертався сокіл-корабель від Дніпрових порогів до фортеці Воїн, віднедавна збудованої на місці впадіння Сули до Славутича. Воїн завершував низку фортечок, що захищали Русь від Дикого поля, — Ромен, Глинськ, Синець, Кснятин, Лубно, Сліпород, Лукомль, Римів. Такі ж фортечки були побудовані на Трубежі і Стугні. Важко стало степовикам вдиратися на Русь: якщо вже сунути по здобич, треба їм було нині збирати велику орду. У Воїні і по всьому Посуллю очолив рать Ілля Муромець.

Сокіл-корабель повертався від дніпрових порогів з трьома десятками дружинників на борту, які аж до того небезпечного волока оберігали купецькі лодії, що пішли в далеку путь до греків. Були на борту ще князів дядько Добриня й сам воєвода Ілля Муромець, скупий на слово, щедрий на ратний подвиг. Повезли купці до Константинополя звичний товар у тороках і незвичні думки, які їм уклав шляхом-дорогою мудрий Добриня.

А думки були і незвичні, і тривожні…

От породичався Володимир-князь з візантійськими царями-братами, дав їм в платню за царівну славний Корсунь-град. От була хрещена Русь, і на грецькій горі Афоні русичі заснували власний монастир, де розумні отроки вчаться у ромеїв грамоті і книжковій премудрості, щоб і на Русі були вчені мужі. І ще: узяли із Царівграда митрополита Михаїла і священиків для відправ — усі греки — не сперечаючись. Добре чинили чи зле? Добре!

Чому ж ромеї знову таємно підбурюють проти Русі печенігів?

Чого їм ще треба?!

Які підступні задуми вони снують?

Чия голова у цьому ділі і чия рука у дії?..

вернуться

2

Корсунь — літописна назва Херсонеса Таврійського.

30
© 2012-2016 Электронная библиотека booklot.ru